МОВА – ЦІЛЮЩЕ ДЖЕРЕЛО
Мета: ознайомити учнів із історичним розвитком української мови;
розвивати артистичні вміння та навички;
виховувати естетичний смак, шанобливе ставлення до рідної мови.
Матеріали: вишиті рушники, стіннівки.
Хід свята
Зал святково прикрашений. Ведучі та учасники свята вбрані в українські костюми.
Ведучі розпочинають свято віршем В. Симоненка « Мова».
Ведучий 1: Мова – це великий дар природи, розвинутий і вдосконалений за тисячоліття з того часу, як людина стала людиною. У кожного народу своя мова. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти та розумно збагачувати.
Ведучий 2 : Але питання мови не стоїть для більшості народів: француз не вирішує, якою мовою йому говорити і писати, і німець – ні, і багато інших – ні. Для українців це питання стоїть у всій своїй грізній величі.
Ведучий 1: Народ, що тисячу літ творив свою мову, мав право сподіватися, що до нього заговорять його мовою.
Читці декламують вірш « Українська мова» ( « Діамант дорогий …» )
Ведучий 2 : У світлих, прозорих глибинах народної мови відображається вся історія духовного життя народу. Покоління народу проходять одне за одним, але результат життя кожного покоління залишається в мові, у спадок нащадкам.
Ведучий 1: Кілька століть поспіль цей спадок намагалися зруйнувати.
Ведучий 2 : Мові нашій довелося пройти тернистий шлях у своєму розвитку та становленні. Вона витерпіла тортури, пережила утиски Москви, Польщі. Мова не здалася, народ переміг, бо знав, що коли зникає народна мова, то народу більше немає.
Під музичний супровід на сцену виходять дівчата в українському вбранні із табличками. Кожна розповідає про подію, що трапилася в зазначений на табличці рік.
1720 – Петро 1 заборонив друкувати книги українською мовою.
1775 – зруйновано Запорізьку Січ, закрито українські школи при козацьких канцеляріях.
1863 – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книг українською мовою.
1876 – указ Олександра 2 про заборону друку нот до українських пісень.
1884 – закрито всі українські театри.
1914 – Микола 2 ліквідував українську пресу – газети, журнали.
На сцену виходить дівчина в українському вбранні і читає «Молитву» Ольги Яворівської.
Ведучий 1: Сучасна українська мова починає свій розвиток з 1798 року. Саме цього року видано «Енеїду» І. Котляревського.
Ведучий 2: З 1840 року українська літературна мова почала важко,але плідно розвиватися. Вперше було видано твори Тараса Григоровича Шевченка. На шляху в нашої мови були перепони, кров і сльози її народу.
Ведучий 1: Українське слово. Ти частка тих, що вже давно померли, їх кров живуща, їх жага незмінна, безсмертні і величні, як Говерла, багате і дзвінке, як Україна. Закоханим ти лагідна, як мати, а недругам – як постріл із гармати. Беремо тебе, як скарб, в пісенній вроді з джерел, що не міліють у народі.
На сцену виходять хористи. Один з них читає вірш.
Рідним словом я горджуся,
Ним говорю, пишу.
Рідну мову, рідну пісню
Ніколи не лишу.
Рідним словом погорюю,
Рідним пожурюся,
Рідну пісню заспіваю,
Тай розвеселюся.
Учні виконують пісню про мову.
Ведучий 2: Такі пісні є перлиною світового музичного мистецтва. Український народ створив більше 200 тисяч справжніх перлин-пісень. А скільки їх ще не досліджених, не вивчених, не записаних.
Під музичний супровід на сцену виходять актори для інсценізації легенди про мову.
Дівчинка 1: Такий чудовий край, сонячний, багатий. Такі прекрасні гори та степи, поля родючі та блакитне небо, а вона все йде…
Заходить дівчинка - Українська мова.
Дівчинка 2: Іде та йде, сльози ллє. Багато хат, церков та шкіл, а для неї немає місця.
Дівчинка 1: Лишила вона гори і долини, минає широкі степи, іде повз хати біленькі та сади вишневі.
Дівчинка 2: Іде. Важко зітхає та сльози витирає.
Хлопчик: Чого ти плачеш, бідна дівчино?
Українська мова: Прогнали мене…
Хлопчик: Хто наважився таке вчинити?
Українська мова: Ти, мабуть, мене шануєш, але є люди… Іду я та йду. Ні хати, ні куточка не маю.
Хлопчик: Чи довго ти ось так блукаєш, на тернистому шляху страждаєш?
Українська мова: Колись я була щаслива, багата, шанована. Мати моя була вільна, відома на весь світ. Тепер усе не так. Я гірко плакала, в сумних піснях свій біль і жаль виливала. Не приймають мене тепер у господі, школі, церкві. Одні бояться, а інші – байдужі. Навіщо витрачати силу, час і гроші, коли чужі свою мову їм дають?
Дівчинка 1: Хто ти? Як ти звешся?
Дівчинка 2: Звідки ти йдеш і куди?
Українська мова: Я – мова українська. Вигнали мене з України, розлучили з ненькою рідною. От і блукаю по чужині без щастя та спокою.
Хлопчик: Будеш, мово, жити з нами. Будемо тебе ми шанувати і плекати. Будеш нам пісень співати. Своїх братів та сестер повертати до матінки України.
Українська мова: Знаю, любі дітки, мене ви шануєте, любите, за мене душею і серцем вболіваєте. А решта? Бідні та нещасні. Без мови рідної загинуть. Залишуся. Буду жити в устах і серцях українських дітей, що мене не забувають.
Діти: Залишайся з нами, українська мово! Ми тебе не забудемо і не скривдимо.
Хлопчик: На світі мов є різних так багато, що і лічити, певне, їх не слід… Для мене ж ти найкраща, українська мово! Це твій вогонь у жилах наших…
Учні виконують пісню про мову.
Ведучий 1: Народна пісня жива доти, доки живе наша мова. А хто рідну мову забуває, той у грудях не серденько, тільки камінь має.
Учні декламують вірш М. Чернявського « Ти не загинеш, Україно».
Учні виконують український народний танок.
Ведучий 2: Мово рідна, світи, в ріднім домі,
Крізь зболений час і духовні руїни.
Вертайсь, рідна мово,
У серце народу, у душу Вкраїни.
Учні читають вірш М. Рильського «Мова».
Ведучий 1: Ось і завершується наше свято. Нам би дуже хотілося, щоб ви пам’ятали, що найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова.
Ведучий 2: Дякуємо за те, що були з нами, що прилучилися до священного таїнства шанування рідної мови.
Література:
- Коломський А.Л. Святкові традиції українського народу. К.- 2009
- Мирославський Н.О. Виховні заходи. Т. – 2010
- Тупчій М. Д. Виховні заходи. Х. – 2011
 
  
| 
